Відбулася чотириденна Рада безбар’єрності Закарпатської області, у роботі якої всі дні брав участь голова ВП ГО ВО СОІУ «Закарпатське обласне товариство осіб з інвалідністю» Денис Сухотін. Рада заслухала представників понад п’ятдесяти територіальних громад області, які презентували власні розробки безбар’єрних маршрутів. Учасники ділилися знахідками й проблемами, а також шукали реальні рішення для регіону.

Ці чотири дні показали не лише креативні підходи й позитивні приклади, але й оголили масштабні виклики. З одного боку, бачимо бажання громад демонструвати прогрес — навіть там, де дороги більше схожі на «місця для тренувань позашляховиків», ніж на рівне покриття для щоденного пересування. З іншого — розуміння, що безбар’єрність не можна зводити до формальних презентацій чи поверхневих рішень.

Особливо гостро постає проблема населених пунктів, розташованих уздовж трас державного значення. Тут ситуація ускладнена тим, що частина територій, а саме узбіччя доріг, що використовується як пішохідні шляхи, перебуває у віданні Укравтодору, а не місцевих громад. Це створює «сіру зону відповідальності»: мешканці залишаються заручниками міжмуніципальних і державних повноважень. Питання облаштування пішохідних переходів і тротуарів часто зависає, бо громада не має повноважень, а державний орган працює у масштабі країни й не завжди реагує швидко на локальні проблеми.

Ще один важливий аспект — вплив на приватних власників об’єктів соціального значення. Мова йде про аптеки, магазини, готелі, банківські установи, відділення поштових операторів. Формально ліцензійні умови та державні будівельні норми вимагають забезпечення доступності для маломобільних груп населення. На практиці ж це часто ігнорується. Аптека без пандуса, банк із важкими дверима чи поштове відділення на другому поверсі — це не просто дрібні незручності, а бар’єри, що роблять частину людей невидимими для активного життя.

Національні поштові оператори — Укрпошта та Нова пошта — потребують системного діалогу з громадами. Їхня мережа охоплює майже кожне місто й село, і від того, наскільки доступними будуть ці відділення, залежить реальна включеність сотень тисяч людей.

Безбар’єрність — це не «додаткова опція», а базова умова справедливого суспільства. Але щоб вона стала реальністю, необхідно перестати видавати бажане за дійсне й розробити інструменти, які працюють. Це і чесний аудит доступності об’єктів, і реальна оцінка фінансових потреб, і конкретні рішення, що впроваджуються не «для галочки», а для життя людей.

Чотири дні Ради безбар’єрності показали: проблема багатошарова, але водночас і вирішувана. Потрібні не лише стратегічні документи, а й політична воля, взаємодія громад і державних органів, а також відповідальність бізнесу. Тільки тоді слово «безбар’єрність» перестане бути красивим гаслом і стане реальністю, якою ми будемо користуватися щодня.

Якщо ваша громада має досвід ефективної співпраці громадських організацій з органами влади і бізнесом в плані розбудови безбар’єрних просторів — напишіть нам. Ми хочемо ділитись історіями успіху. 

Інфомація – наше все. Ми живемо в суспільстві, навчаємось, працюємо, здійснюємо творчу, громадську або політичну діяльність у просторах і оточенні, які не завжди є дружніми до нас. Знання – це сила. Сила руйнувати бар’єри.

Денис Сухотін

Цю публікацію було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів – Transatlantic Foundation (GMF TF). Його зміст є виключною відповідальністю Полтавського регіонального осередку ГО ВО СОІУ та Відокремленого підрозділу ГО ВО СОІУ «Закарпатське обласне товариство осіб з інвалідністю» і не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу та/або GMF TF.